Хлопець Саша, батьки якого давно розлучені, живе з матір’ю. Євгенія Василівна його любить, дбайливо доглядає і виховує. Після літніх канікул юнак повертається від батька, з яким він з’їздив у археологічну експедицію, з твердим наміром перебратися жити до нього в Новосибірськ. Матір випадково дізнається про плани хлопця і не знаходить собі місця. Вона проводить власне, не дуже етичне, розслідування, щоби зрозуміти, що тягне сина в чужі краї, й намагається різними способами втримати сина. Підліток у фільмі рухається і говорить ніби через силу, так наче постійно пливе проти течії чи продирається через надмірне нагромадження речей і значень, якими режисерка щедро заповнює кадр, на свободу.

Кіра Муратова продовжує тему, розпочату в попередній стрічці – «Короткі зустрічі», – про різні моделі існування. Осідлу жіночність у фільмі блискуче втілює Зінаїда Шарко. Батька з романтичною професією археолога бачимо лише на фотослайдах – в оточенні сина і юних аспіранток.

Але фільм «Довгі проводи» фокусується на третій фігурі – підлітку, який повинен вирішити, чи залишитися в світі декоративних рослин, різьблених меблів і довгих світських розмов, чи врешті-решт подорослішати і ризикнути почати власне життя, окреме від матері. Уже в цьому, ранньому фільмі Муратової, впізнаємо притаманну її героям невротичність діалогів – з повторами і часом екзальтованою жестовою мовою.

Фільм був закінчений в 1971 році, але на екрани потрапив лише в 1987, тоді ж отримав призи на Всесоюзному кінофестивалі та на МКФ у Локарно. Через цей фільм режисерку зі скандалом позбавили диплому ВДІКу, а також надовго заборонили їй знімати.

Дев’ятий у списку ТОП-100 найкращих українських фільмів за опитуванням Довженко-Центру, 59-й у списку найкращих світових фільмів, знятих жінками за опитуванням BBC Culture.