Молодий хлопець Юрась, відсидівши вісім років за хуліганство, виходить із в’язниці. Він опиняється в рідному селі, але вже в незалежній Україні, де з радіоприймача лунає незмінний голос першого президента, який обіцяє українцям право на достойне життя, а молодь у клубах «танцює немосковський, незалежний, самостійний рок-н-рол». Юнак намагається вписатися в нову картину світу, навіть заводить стосунки із дівчиною-латишкою з Москви. У повітрі витає запах свободи й інтернаціоної дружби. Замріяного і сповненого надій на нове життя хлопця на землю повертає виконавча служба міліції, яка діє, як давно і гарно налаштований репресивний механізм.

У кінематографі початку 1990-х років звільнення із-за ґрат часто виступає метафорою звільнення із «в’язниці народів» СРСР. Симптоматично, що головний герой україномовний. У фільмі леґітимується жива мова мешканців центральної України — суржик, якою говорять більшість героїв. Тоді ж як усі представники дисциплінарної служби розмовляють підкреслено правильною російською мовою, що акцентує їх виключний статус і владні повноваження. Російською також пише листа до матері брат головного героя, який в цей час знаходиться у військовому відрядження у Литві, де приборкує заворушення і бореться з «фашистами».

У фільмі чи не вперше бачимо спробу показати українське село, таким як воно є, без романтики і містифікації, але з традиційними ритуалами і святами. І так еклектичний календар селян тепер доповнюється новим святом — Днем Незалежності, яке вони відзначають не менш урочисто, ніж День перемоги, Великдень і «гробки».

Саундтреком до фільму звучать пісні культового наприкінці 80-х — початку 90-х років гурту «Рутенія», який брав участь і був відзначений дипломом на першому фестивалі «Червона Рута» (1989).