Син вирушає через усю країну до смертельно хворого батька. Герой долає не лише географічну відстань у тисячі кілометрів — з півночі на південь України, — а й часову: у спогадах він повертається на понад тридцять років назад, у своє дитинство початку 1930-х. Це час становлення його батька — комуніста, який будує колгосп і МТС, проводить розкуркулення та виконує хлібозаготівельні плани.

«Білі хмари» вирізняються нетиповою для радянського кінематографа формою ліричного роуд-муві. У фільмі поєднано документальні кадри реальної подорожі режисера та оператора Михайла Бєлікова на батьківщину сценариста в Миколаївську область із постановочними епізодами.

Олександр Сизоненко у своєму автобіографічному романі, що ліг в основу сценарію, а також режисер Роллан Сергієнко у фільмі, критично осмислюють дії покоління своїх батьків. Через це стрічку неодноразово критикували цензори та вимагали змін. Навіть дивовижно, що ця картина дійшла до нас. Адже в ній чи не вперше в українському кінематографі звучить тема штучного голоду 1930-х років; не в героїчному, а в трагічному ключі показано наслідки війни, яка забрала ціле покоління. Водночас дивовижно ніжно й лірично розкрито тему чоловічої дружби та стосунків між батьком і сином.