Екранізація однойменної повісті Бориса Горбатова про «героїчне життя та боротьбу» Донбасу за часів німецької окупації. Родина заводського майстра Тараса Яценка не може евакуюватися  з міста через хворобу його онуки Марійки. Сам Тарас впевнений, що незабаром усе минеться, треба лише чекати й не коритися ворогу. Тим не менше реальність війни зводить нанівець усі спроби дистанціюватися від конфлікту. Усе більше людей довкола Яценка затягує у вир війни.

Опублікована в 1943 році, повість «Нескорені» пропонувала незабаром домінантну логіку інтерпретації військових дій та окупації в категоріях героя-зрадника-жертви. Не дивно, що твір було відзначено Сталінською премією в 1946 році.

Фільм Донського, частина його популярних воєнних екранізацій, іде ще далі й перетворює конкретне географічне місце (Луганська область) в абстрактно-епічний простір радянського героїзму, залишаючись абсолютно нечутливим до коливань людської ідентичності. Враження цього простору підсумовує сцена масового розстрілу євреїв, іконографічно тотожна подіям в київському Бабиному Яру — історично перше кінематографічне відтворення цієї трагедії на екрані.

Фільм, що отримав спеціальну згадку на VII МКФ у Венеції (1946), став, на жаль, знову актуальним у зв’язку з російською війною в Україні, розпочатою в тих самих Луганській і Донецькій областях. Ба більше, він підіймає знову важливу в нашому контексті тему дискурсу «герой-зрадник-жертва». Цікаво, що один із незалежних українських фільмів про війну і Романа Шухевича було знято Олесем Янчуком в 2000 році під назвою «Нескорений».