Колись давно батько Остапа залишив злиденне село і вирушив на заробітки до Донбасу. Побудований Ніканором дім поклав початок шахтарському селищу Собачеєвка. Остап пішов батьковим шляхом та тридцять років пропрацював на господаря шахти. Але коли батька звільнили з роботи, Остап зрозумів, що безглуздо звинувачувати у своїх бідах тільки керівництво. Зустрівшись із робочим-революціонером Гарбузом (Олександр Антонов), він стає одним із лідерів революційного руху серед шахтарів Донбасу.

Екранізація однойменного біографічного роману Олександра Авдєєнко, що свого часу стала справжньою подією в культурному житті Радянського Союзу, і разом з тим, один з найкращих фільмів уродженця Маріуполя, режисера Леоніда Лукова.

Лукова справедливо називали співцем Донбасу, і саме тут відбувалася дія щонайменше п’яти його стрічок. Проте, навіть серед них, «Я люблю» стоїть окремо. Ця картина виділяється своєю незвичною казковою інтонацію, настроєм і справжньою романною формою.

Над стрічкою працював видатний кінохудожник Моріц Уманський, який пізніше створить виразні декорації «Нескорених» Марка Донського, режисера, якого сам Луков високо цінував. Оператором «Я люблю» був Іван Шеккер, який чи не вперше показав Донбас настільки фотографічно чітко, і який у 1961 році зафільмує «Українську рапсодію» Сергія Параджанова.

Зверніть увагу: «Я люблю» — приклад ранніх українських звукових фільмів. Низька якість звукозаписувального обладнання тих часів або проблеми в тиражуванні плівкових копій зумовили наявність у вихідному матеріалі сторонніх шумів та деяких звукових дефектів.