Цитуючи фільм В’ячеслава Криштофовича “Самотня жінка бажає познайомитись”, героїня “Ніагари”, Лариса, називає свою історію “Стара жінка, яка ні з ким не хоче познайомитися, але до неї весь час липнуть”. Насправді їй лише 35 років і вона натурниця, яка живе у складному і контрастному світі великого міста. Серед її залицяльників — молодий, прогресивний художник з буржуазними нахилами, його пристарілий викладач, який щойно отримав “премію від комсомолу”, “типовий радянський чиновник”, який приїхав невідомо звідки й незрозуміло чим займається, та амбітний політик нового зразка.
Невлаштованість і постійний тиск засмучують й виснажують героїню, але зміни лякають її ще більше. Свої справжні почуття вона ховає за показною бравадою, куражем, вульгарністю і своєрідним екстремізмом. За позірною легкістю і розважальністю жанрового кіно, з елементами пізньомуратівського абсурду і феллінівського трагікомізму, можна побачити критику патріархального світу, який експлуатує, об’єктивізує і принижує жінку.
Фільм передає атмосферу 1990-х — дефіцит з постійними чергами, імпортні речі, які можна було отримати, якщо маєш зв’язки, дешевий сумнівний алкоголь і дорогі столичні ресторани, американська поп-музика, крінж і тотальна розгубленість. Особливою прикрасою фільму є Київ з великою кількістю зелених насаджень і ще незабудованою Бессарабською площею.
“Ніагара” у 1991 році була відзначена Призом глядацьких симпатій на Міжнародному кінофестивалі “Молодість”.
З усіма питаннями ви можете звернутися до нас через форму зворотнього зв’язку. Ми відповімо вам за першої нагоди.