“…він був найстарішим вовком у світі. Все своє сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям…”

Так Микола Вінграновський описував Сіроманця, героя однойменної повісті, написаної у 1977 році. Ця повчальна, дещо казкова, історія дружби хлопчика й вовка мала щирі природоохоронні застороги. Через 12 років “Сіроманець” з’явився на малих екранах на замовлення Центрального телебачення СРСР у вигляді вільної екранізації режисера Петра Марусика (1947-2008).

12-річний Сашко у своєму невеличкому селі рятує Сіроманця від мисливців, а згодом відправляється у подорож до Одеси, щоб вилікувати чотирилапого товариша. У своєрідному екологічному road movie друзі зустрічаються з наслідками екоциду, техногенних катастроф, індустріалізації та мілітаризації пізнього Радянського Союзу.

Хоча саме слово “Чорнобиль” у фільмі так і не звучить, нове прочитання повісті Миколи Вінграновського відбувається під значним впливом Чорнобильської катастрофи і масштабного екологічного руху в Україні. У “Сіроманці” вперше в українському ігровому кіно герої потрапляють у покинуті села у зоні відчуження, де зустрічають місцевих самоселів.

“Сіроманець” — перший і останній повнометражний художній фільм Петра Марусика, журналіста, перекладача та режисера. Це його друге звернення до української літератури після короткометражної екранізації оповідання Григора Тютюнника “Оддавали Катрю” (1980).

У 2023 році українськомовна версія “Сіроманця” була вперше оцифрована Кінолабораторією Довженко-Центру.

Обережно, тригери! Стрічка містить сцени справжнього полювання на вовків та жорстокого поводження з тваринами.