Український кінематограф 1980-х: На перехресті ідентичностей

Останнє десятиліття радянської доби вивело український кінематограф на перехрестя ідентичностей. Радянська тотожність, яку роками плекало планове кіновиробництво, від початку й до кінця 1980-х деструктурувалась у низці знакових фільмів: “Польоти уві сні та наяву”, “Астенічний синдром”, “Розпад” та ін. Замість типових для попередніх десятиліть тем “Великої жовтневої революції”, “Великої вітчизняної війни” й виробничої теми майстри екрана почали оповідати про девальвацію штучних цінностей так званого соціалістичного суспільства і про перебування людини в екзистенційній пастці, з якої екранні герої намагались вирватись в різні способи.

Два ювілеї: 1000-ліття Хрещення Русі і 1500-ліття міста Києва – актуалізували звернення українських кіномитців до подій і персоналій середньовіччя в епічних драмах “Ярослав Мудрий”, “Легенда про княгиню Ольгу” і “Данило – князь Галицький”, які відновлювали зв’язок часів національної історії.

Палітру тотожностей доповнює екранна фреска Івана Миколайчука “Така пізня, така тепла осінь”, яка прокладає екранний місток до української діаспори.

Про лекторку.
Людмила Новікова – історикиня кіно, кандидатка мистецтвознавства, доцентка кафедри кінознавства Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І.К. Карпенка-Карого, членкиня Спілки кінокритиків України, НСКУ і ФІПРЕССІ.