Закінчивши консерваторію, молода піаністка Наталя Королюк планує одружитися з Дмитром, інженером одного з харківських підприємств. Випадкове знайомство Наталі з іншим перспективним музикантом, Олександром, поступово підточує стосунки з Дмитром. Проте Олександр приїздить у Харків лише на короткий час, уже кілька років як він покинув Україну та оселився у Москвi, де намагається зробити кар’єру. Переїхавши до нього, Наталія вiдкриває для себе зовсім інше життя, богемне, сповнене пафосу, лестощів, блату та постійної боротьби за увагу своїх покровителів.

“Чи вмієте ви жити?” —  друга самостійна режисерська робота Олександра Муратова. До цього він зняв низку фільмів у співавторстві з іншими режисерами. Серед них: “Наш чесний хліб” (1964) зі своєю дружиною Кірою Муратовою та “Маленький шкільний оркестр” (1968) з товаришем Миколою Рашеєвим.

Сценарій до “Чи вмієте ви жити?” написав Ігор Муратов, батько режисера, відомий поет, який свого часу мешкав у легендарному харківському будинку “Слово”. Він створив три варіанти літературного сценарію і двічі змінював його назву (попередні — “За тиждень до свята” та “Особисте життя”), але все одно отримував зауваження. Зрештою письменник взяв у співавтори свого сина-режисера, що прискорило роботу над текстом.

Олександр Муратов зняв нетипову для СРСР мелодраму, яка легше вписується у традиції тогочасного західноєвропейського кіно, нiж радянського. Дослiдження міського побуту і простору, складний любовний трикутник, теми самотності і беззмістовності життя підкреслювались незвичними для тогочасного радянського кіно вишуканістю та естетизацiєю операторської роботи і музики. Подивившись “Чи вмієте ви жити?”, Сергiй Параджанов, за словами Олександра Муратова, назвав його “урбаністичним варіантом українського поетичного кіно”.  Значна частина стрiчки відбувається у Харкові. Оператор Олександр Яновський зафільмував Саржин Яр, Держпром та інші знакові місця та вулиці міста.

На Кіностудії імені Довженка фільм називали “у значній мірі експериментальним” і таким, що має “вагомий естетичний заряд”, проте Комітет по кінематографії УРСР був розчарований роботою Муратова. На думку його членів, режисер “звернувся до огидного” у своєму дослідженні,  герої фільму були обмежними, а їхній світ — вузьким, людська мова у стрічці поступалась музиці, “нота суму і печалі проходила через весь фільм”. Держкіно СРСР вимагало зробити додаткові правки, скоротити музичний супровід та уникнути будь-якої двозначності. Як наслідок, фiльм вийшов невеликим тиражем і фактично не знайшов свого глядача, зникнувши на багато років з українського кіноканону.

Довженко-Центр повернув фільм українським глядачам у 2023 році у межах програми “Ніжне, пристрасне, палке“.