Аудіовізуальна симфонія про індустріальне, аграрне та культурне життя Донбасу першої радянської п’ятирічки. Особливий акцент фільм робить на антирелігійні кампанії, агітаційні марші, а також фізкультурний побут доби. Перший звуковий фільм українського кіно.

Від початку своєї роботи у кіно Дзиґа Вертов із нетерпінням очікував на прихід звуку, який, на його думку, мав наблизити кінематограф до реальності й “правди”. Лідер кіноків вірив у можливість шумової, а не лише “зорової” музики в кінематографі й був переконаний, що у майбутньому фільми дозволятимуть не лише бачити, чути, але і нюхати та відчувати факти на дотик.

В “Ентузіязмі” Вертов повинен був показати “велетенське зростання Донбасу, його надзвичайний темп індустріалізації у безперервному гуркоті машин, залізної й вугляної пилюги, серед вічного невгасимого полум’я”.

Запис звуку до “Симфонії Донбасу” режисер розпочинає вже після перших знімальних днів, що пройшли на початку весни 1930 року. Він працює зі звуком спочатку в студії у Ленінграді (зараз Санкт-Петербург у Російській Федерації), записуючи “звукошумовий” марш, яким планувалося озвучити третину фільму. Поступово режисер вирішує додавати у фільм не лише штучно створені у радіо-студії звуки, а й документально записані шуми вулиць, заводів, машин, збільшивши таким чином звукову частину фільму удвічі. У підсумку запис синхронних шумів показав, що весь фільм вдасться зробити звуковим.

Прийнята у перші дні, як цікавий і важливий експеримент в українському і радянському кіно, “Симфонія Донбасу” була згодом різко розкритикована за технічну і політичну недосконалість. Вертов намагався захистити свій фільм на сторінках журналу “Пролетарське кіно” (рос. Пролетарское кино) через добірку позитивних рецензій у західній пресі, серед яких було схвалення самого Чарлі Чапліна. Редакція журналу розцінила це як прояв “манії величі” та відреагувала ще більш нищівною критикою.

У 2021 році “Ентузіязм” посів 28 місце у рейтингу найкращих фільмів в історії українського кіно.