“Навесні” — шедевр українського кіноавангарду. Це неігровий фільм, створений Михаїлом Кауфманом, братом і співавтором Дзиґи Вертова, у відповідності до авангардистської теорії “кіноока”.

У ньому постає нині майже невідомий Київ 1929 року, хоча кілька кадрів стрічки були також зняті у Харкові. Сцени пробудження міста, поновлення його життя, перегукуються з ліричними картинами відродження природи. Уважна камера Кауфмана надовго зупиняється на усміхнених обличчях мешканців міста, малюючи ліричну картину зізнання в коханні Києву.

Згодом відомий французький кінознавець Жорж Садуль зазначатиме:

”Навесні” Михаїла Кауфмана був радше кінопоемою, ніж документальним фільмом. У 1930 році на Україні цей фільм разом із “Землею” справив на нас незабутнє враження. Фільм відкрив для нас абсолютно нову форму документального кіно – поему, в якій ліричні образи відлиги та бруньок, що набрякають, передавали пафос просування СРСР шляхом будівництва соціалізму і не приховували досі існуючих пережитків минулого. 

Під “пережитками минулого” критик мав на увазі епізоди святкування Великодня, для зйомок яких Кауфман уперше використав принцип “прихованої камери”. Цим відверто тенденційним антиклерикальним фрагментам режисер протиставляє масові спортивні заходи, які мали б стати альтернативними обрядами для нової радянської людини.