Терористка кидає бомбу в губернатора і отримує смертний вирок. Водночас люблячий батько, тюремний наглядач Карпо Петрович Зайчик, хоче подарувати своєму сину, 11-річному гімназисту Дорьці, незабутній життєвий досвід – «подивитись, як будуть вішать».  

Михайло Коцюбинський написав “Подарунок на іменини” за рік до власної смерті і за два роки, як Європу охопить Велика війна. Режисер “Камінного хреста” і “Захара Беркута” Леонід Осика був знайомий з оповіданням Коцюбинського ще зі студентства. Майже 20 років після розгрому поетичного кіно він не працював з українською літературою і звернувся до неї лише напередодні відновлення незалежності й остаточного колапсу Радянського Союзу. 

Щоб додати об’ємності окремим персонажам другого плану “Подарунка на іменини”, Осика звертається ще до двох коротких розповідей Коцюбинського “В дорозі” і “Persona grata”, які зі змінами доречно доповнюють і ускладнюють основну історію. 

“Подарунок на іменини” вийшов незадовго до Всеукраїнського референдуму 1991 року. 

Економічна криза і поступове згасання радянського ресурсу української кінематографії додають до історичної постановки атмосферу реалій дев’яностих. 

Сам режисер при цьому продовжує утверджувати свої гуманістичні погляди. В останніх кадрах фільму, залишаючи глядача на одинці з “іменинником”, Осика змушує задуматись про доцільність смертної кари, яка остаточно буде скасована в Україні у 2000 році. 

Фільм оцифровано Кінолабораторією Довженко-Центру у 2024 році.