Вільна екранізація однойменного оповідання Миколи Гоголя. Двоє козаків вирушають у карколомну подорож до Петербургу. Там вони мають зустрітися з самою царицею і передати гетьманську грамоту. На цьому шляху козаків чекають пригоди і випробування, веселі, небезпечні, а іноді й містичні.

Спочатку режисером “Пропалої грамоти” (перший варіант сценарію називався “Втрачена грамота”) мав стати Віктор Гресь, який на той момент зняв кілька помітних короткометражних фільмів (“Сліпий дощ”, “Блакитне та зелене”). Проте через непогодження творчого бачення молодого режисера з Кіностудією і Держкіно УРСР його замінили на досвідченішого Бориса Івченка. Вже безпосередньо на знімальному майданчику Івченку допомагав Іван Миколайчук, який зіграв у стрічці головну роль.

Сценаристом фільму виступив Іван Драч. Він суттєво переробив текст Гоголя, додавши до нього посилання на твори Григорія Квітки-Основ’яненка, Марка Кропивницького, Олекси Стороженка, народні повір’я, пісні та козацькі перекази. Все це перетворило фільм на іронічне переосмислення української історії у межах розважального комедійно-пригодницького кіно.

Зйомки фільму розпочалися у 1972 році, спочатку на Полтавщині у селі Красногорівка Великобагачанського району, а потім у Петергофі. Готова стрічка отримала чисельні зауваження від Держкіно УРСР і СРСР. Московські чиновники вимагали змін до сцен з російською імператрицею. У той же час нове партійне керівництво УРСР (Володимир Щербицький змінив Петра Шелеста у травні 1972 року) почало реакцію на “замилування козацькою старовиною”.

Фільм, який мав “ідейно-художні вади” та “відступи від історичної правди при характеристиці діяльності історичних осіб”, було покладено на полицю. “Пропала грамота” офіційно, але непомітно, вийшла на екрани лише в 1983 році, без критичних текстів чи відгуків у провідних виданнях.

У 2021 році “Пропала грамота” посіла 12 місце у рейтингу найкращих фільмів в історії українського кіно.