Головного героя фільму Анатолія кинула дружина. На дворі 90-ті. Поки всі знайомі кинулися заробляти «легкі» гроші, Анатолій ніяк не може вписатися в епоху «дикого капіталізму». Не допомагає ні фах перекладача, ні всі його знання. Відчуваючи себе зайвим, Анатолій звертається до найманого вбивці й замовляє йому самого себе. Необдуманий крок призводить до цілої низки дивних збігів, які врешті-решт зводять героя з двома зовсім несхожими жінками: молодою проституйованою особою та самотньою вдовою, чоловік якої помер через Анатолія.

«Приятель небіжчика» — екранізація повісті Андрія Куркова «Любий друг, приятель небіжчика», що була створена в спільній україно-французькій копродукції. При цьому ініціатором фільму стала французька сторона — спеціальний фонд при CNC, спрямований на співпрацю зі Східною та Центральною Європою. За їхньої підтримки В’ячеслав Криштофович зумів створити одночасно доволі симптоматичний фільм про українські 90-ті, й універсальну історію про так звану зайву людину.

Разом із тим «Приятель небіжчика» — це ще й маленьке зізнання в любові Києву. Українська столиця стає повноцінним героєм фільму й показується Криштофовичем із трьох різних сторін. Тут і модернове місто з новими дорогими місцями. Старий Київ, що поволі зникає. І місто спальних районів, що буквально зводяться на наших очах.

«Приятель небіжчика» й по сьогодні є одним з найуспішніших фільмів в історії українського кінематографа. Стрічка вийшла в прокат у 18 країнах світу. Права дистрибуції у США та Канаді придбала фірма Sony, а в Україні фільм Криштофовича став першою кінокартиною, номінованою на «Оскар». Її сценарист, письменник Андрій Курков, опинився в числі номінантів на здобуття призу Європейської кіноакадемії «Фелікс».