11-річний Мінько з татом, мамою і хворим дідом змушений переїхати із занепадаючого села у місто. Нова квартира, школа й однокласники зустрічають хлопця вороже. Це тільки посилює його бажання повернутись додому, до лісу, друзів і своєї подруги Оленки. Найбільше Мінько сумує за Рудою Феєю, ручною лосицею, яку він колись врятував і яка зникла у день його від’їзду.

Повнометражний дебют 24-річного Володимира Коваленка, одного з наймолодших дебютантів за історію Кіностудії імені Довженка, пройшов майже непоміченим на фоні гучних прем’єр 1988 року і довгоочікуваної реабілітації заборонених картин. Фігуруючи у каталогах як “сімейний фільм” або “фільм про тварин”, “Руда Фея” є значно глибшою. Стрічка песимістично передає атмосферу перебудови, передчуваючи майбутній колапс системи через розлад зв’язків між селом і містом та всередині однієї окремої сім’ї. Художниця-постановниця “Рудої Феї” Інна Биченкова згодом працюватиме на “Розпаді” (1990) Михайла Бєлікова, ключовому українському перебудовному фільмі.

За візуальну вигадливість у стрічці відповідає легендарний український оператор Юрій Гармаш (“Вавілон ХХ“, “Така пізня, така тепла осінь”). Він фільмує похмурі сільські та урбаністичні пейзажі, а також сюрреалістичні видіння головного героя. Інколи його камера починає сама взаємодіяти з персонажами, що намагаються перевірити на міцність “четверту стіну”.

Практична відсутність професійної критики і глядацької пам’яті про фільм, брак якісної копії та рідкісні покази на телебаченні фактично виключили з українського кіноканону цю щемку історію прощання з рідним домом і дитинством.

У 2023 році українськомовна версія “Рудої Феї” була оцифрована Кінолабораторією Довженко-Центру.