“…він був найстарішим вовком у світі. Все своє сіроманче життя він водив зграю. Молоді вовки з лісів і яруг мріяли пройти у нього бойову вовчу стратегію і тактику. Він снився молодим вовчицям…”

Так Микола Вінграновський описував Сіроманця, героя однойменної повісті, написаної у 1977 році. Ця повчальна, дещо казкова, історія дружби хлопчика й вовка мала щирі природоохоронні застороги. Через 12 років “Сіроманець” з’явився на малих екранах на замовлення Центрального телебачення СРСР у вигляді вільної екранізації режисера Петра Марусика (1947-2008).

12-річний Сашко у своєму невеличкому селі рятує Сіроманця від мисливців, а згодом відправляється у подорож до Одеси, щоб вилікувати чотирилапого товариша. У своєрідному екологічному road movie друзі зустрічаються з наслідками екоциду, техногенних катастроф, індустріалізації та мілітаризації пізнього Радянського Союзу.

Хоча саме слово “Чорнобиль” у фільмі так і не звучить, нове прочитання повісті Миколи Вінграновського відбувається під значним впливом Чорнобильської катастрофи і масштабного екологічного руху в Україні. У “Сіроманці” вперше в українському ігровому кіно герої потрапляють у покинуті села у зоні відчуження, де зустрічають місцевих самоселів.

“Сіроманець” — перший і останній повнометражний художній фільм Петра Марусика, журналіста, перекладача та режисера. Це його друге звернення до української літератури після короткометражної екранізації оповідання Григора Тютюнника “Оддавали Катрю” (1980).

Українськомовна цифрова копія фільму була вперше створена у результаті сканування 35 мм позитиву Кінолабораторією Довженко-Центру у 2023 році.

Обережно, тригери! Стрічка містить сцени справжнього полювання на вовків та жорстокого поводження з тваринами.