Коротка поетична притча про початок людського життя та місце людини у світі. З маси людських тіл на сонячному пляжі виокремлюється одна сім’я. Маленька дівчинка грає на березі моря, і воно стелиться перед нею наче вільна поетична стихія буття. Поруч – її батьки, їхня присутність настільки природна, немов вода і пісок. А десь неподалік вирує буденне життя.

У цій короткій замальовці Леоніда Осики помітні пошуки нової візуальної мови, образної поетики, очевидна сміливість відійти від наративності і соцреалістичного канону. Осика один перших у післявоєнному українському кіно працює з темою тілесності, оголеним чоловічим і жіночим тілом. Важливі елементи фільму – доторки і різні фактури, які, вхоплені камерою Михайла Бєлікова, створюють окремий чуттєвий пласт сприйняття стрічки.

Це перша співпраця режисера з композитором Володимиром Губою. Він писатиме музику до всіх наступних фільмів Осики і стане одним із представників київського музичного авангарду.

“Та, що входить у море” – дипломна робота Леоніда Осики у ВДІКу, яку він знімав на Кіностудії імені Довженка. Проте диплом не затвердили. За нього режисера звинуватили в “екзистенціалізмі”, “занепадництві”, “запозиченнях у «нової хвилі»”. Утім, за свідченнями композитора фільму Володимира Губи, Сергій Параджанов настільки захопився фільмом, що жартома пропонував перейменувати Кіностудію на честь Леоніда Осики.

У 2021 році стрічка “Та, що входить у море” посіла 53 місце у рейтингу найкращих фільмів в історії українського кіно.