Молодий комуніст Василь привозить з міста трактор і переорює межі “на куркульських нивах”. Проте звичайна історія класової боротьби у “Землі” переростає в універсальну філософську притчу про життя та смерть. 

У завершальному фільмі своєї української німої трилогії Довженко відходить від ускладних наративів “Звенигори” і “Арсеналу” і повертається до більш конвенційної оповідної форми. Простий сюжет “Землі” розкриває історію українського села та партійної боротьби за впровадження колгоспів наприкінці 1920-х років. 

Довженко не так глорифікує колективізацію, як підважує її політичне значення. Авангардистська стрічка була заборонена через 9 днів після виходу в прокат і породила чимало контроверсійних тлумачень. Критиків обурювала політична недалекоглядність Довженка, адже добробут українського села породжував питання щодо доцільності вставання до лав колгоспів, а зображувана тілесність у деяких сценах сприймалась як неприйнятна поведінка для радянської людини. Сповнена ліричного пантеїзму й водночас утопічної екзальтації “Земля” продемонструвала всю драматичність українського поступу 1920-х з наступними колективізацією, Голодомором та Червоним терором.

Сучасний музичний супровід для “Землі” створив український етно-хаос гурт “ДахаБраха”, музика якого переорієнтовує акценти “Землі” з ідеологічних на загальногуманістичні.

У 2021 році “Земля” посіла 2 місце у рейтингу найкращих фільмів в історії українського кіно.