Масштабна картина входила у тематичний план кіностудії ще з другої половини 1940-х рр. Зрештою зйомки «Тараса Шевченка» закінчують після смерті постановника Ігоря Савченка його учні. Фільм виходить на екрани у період повоєнного «малокартиння» у кінематографі та інтерпретує біографію поета, як того вимагає доба пізнього сталінізму.

Біографічна стрічка охоплює лише частину життя українського митця. Починаючи з 1841 року, коли magnum opus поета уже був виданий, і закінчуючи поверненням із заслання, що тривало десять років. 

Життєвий шлях Кобзаря – складний, з яскраво вираженим соціальним конфліктом. Шевченко у виконанні Сергія Бондарчука з’являється у різних іпостасях – поет, художник, бранець і, що найважливіше для радянського режиму, революціонер. Щоб відповідати ідеологічним нормам того часу, цей більшовицький варіант Шевченка наполегливо і чітко проголошує свої (а насправді партійні) погляди стосовно майбутньої революції, дружби народів, української буржуазії та інших соціально-економічних питань.

Попри ідеологічне забарвлення фільм вражає роботою художників і операторів, а також музичним супроводом Бориса Лятошинського.